Рівний доступ до інтернет-технологій: право, яке не можна ігнорувати

Сьогодні, коли світ переживає одночасно і стрімкий розвиток технологій, і трагічні випробування війною, питання рівного доступу до інтернет-сервісів і штучного інтелекту виходить далеко за межі технічної чи економічної проблеми. Це – питання прав людини та справедливості.

Якщо порівняти середні рівні доходів у країнах Європейського Союзу чи США з українськими, ситуація стає кричущою. Те, що для європейця чи американця виглядає як доступний місячний абонемент, для вчителя, студента або лікаря в Україні перетворюється на непосильний тягар. І це при тому, що саме українці сьогодні платять найвищу ціну за збереження демократичного світу, борючись проти агресії.

З одного боку, ринки й корпорації фактично заробляють на війні в Україні: від енергетики до технологій, від військових контрактів до інформаційних сервісів. З іншого – громадяни України, навіть ті, хто працює у сфері освіти, науки чи культури, змушені стикатися з непропорційними обмеженнями у доступі до інструментів, які вже стали частиною щоденної праці колег у країнах з вищими доходами.

Така нерівність виглядає не лише несправедливою, а й небезпечною. Адже саме доступ до сучасних інтернет-технологій та штучного інтелекту є умовою інтелектуального і економічного розвитку суспільства. Якщо Україну буде відсунуто на периферію цифрової цивілізації, то від цього програє не лише наша країна, а й увесь світ. Бо нерівність у доступі породжує нові бар’єри, підсилює глобальну фрагментацію та відбирає шанси у цілого покоління.

Особисто я, працюючи у звичайній українській гімназії, щодня бачу, наскільки важливими є цифрові інструменти для навчання й розвитку учнів. Але часто відчуваю, що через високу вартість сервісів та обмеження я фактично виключений з можливості користуватися тим самим набором інструментів, який є у моїх колег за кордоном.

Ситуація, коли освітянин, науковець чи студент в Україні опиняється перед бар’єром, який визначається не інтелектуальними здібностями чи мотивацією, а лише купівельною спроможністю, є неприйнятною. Це не лише економічна несправедливість – це порушення права на рівний доступ до знань і технологій.

Майбутнє цифрового світу має будуватися не на ексклюзивності, а на солідарності. І саме зараз настав час ставити питання про міжнародні програми підтримки, спеціальні умови доступу для освітніх та наукових установ України, про реальне врахування різниці у рівні доходів під час формування цін на технологічні сервіси.

Бо інакше ми отримаємо світ, де розрив між «центром» і «периферією» лише зростатиме – і тоді навіть найдосконаліший штучний інтелект не зможе компенсувати втрату людського потенціалу.